ЛIСОВА ПIСНЯ



Категории Леся Украïнка ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал Драма — феєрiя в 3 дiях Дiйовi особи: Той, що греблi рве Потерчата Русалка Водяник Русалка Польова Мати Лукашева Лукаш Дядько Лев Доля Злиднi Перелесник Пропасниця Куць Мавка Лiсовик Килина Той, що в скалi сидить Хлопчик Дiти Килини Подiï вiдбуваються в старезному лiсi, на Волинi, протягом року. У творi дiють мiфiчнi iстоти: Мавка i Русалка, Лiсовик i Перелесник, Водяник i Потерчата. Кожна дiя починається пейзажем, який змiнюється вiдповiдно до пори року. ПЕРША ДIЯ П'єса розпочинається з прологу — волинського лiсового пейзажу: Старезний, густий, предковiчний лiс на Волинi. Посередлiсу простора галява з плакучою березою i великим прастарим дубом... Саме озеро — тиховодне, вкрите ряскою та лататтям, але з чистим плесом посерединi. Мiстина вся дика, таємнича, але не понура — повна нiжноï задумливоï полiськоï краси. Iз лiсу на прогалину виходять дядько Лев i небiж його Лукаш. Цi люди з'явились до лiсу, щоб збудувати тут хату. Але лiсовi iстоти не хочуть, щоб серед лiсу поселились люди. Русалка. Я не терплю солом'яного духу! Я ïх топлю, щоб вимити водою той дух ненавидний. Залоскочу тих патрутнiв, як прийдуть! Лiсовик же говорить Русалцi, що давно б уже не стало сього дуба, якби не дядько Лев, вiн заклявся на життя, що дуба повiк не дасть рубати. У цей час починає все розвиватись, i ось iз — за староï розщепленоï верби з'являється Мавка. Вона прокинулася вiд зимового сну, почувши, що хтось грає на сопiлцi. Лiсовик ïй пояснив, що це грав людський хлопець, дядька Лева небiж, Лукаш на ймення. Мавка хоче зустрiтися з Лукашем, але Лiсовик ïï застерiгає: Не задивляйся ти на хлопцiв людських. Се лiсовим дiвчатам небезпечно... I ось з'являється Лукаш, хоче з берези наточити соку, але Мавка пiдбiгає до нього, хапає за руку. Вона говорить, що береза ïï сестра i сiк ÏÏ — то кров. Лукаш дуже здивувався цим словам. З першоï ж зустрiчi Лукаш i Мавка припали до вподоби один одному. Мавцi дуже подобається, як грає Лукаш на сопiлцi, i вона просить його заграти. Мавку зачаровує Лукашева гра. Вiд цiєï гри в лiсi розцвiтає пишнiше дика рожа, стає бiлiшим квiт калини, закувала зозуля, заспiвав соловейко. Та Мавцi чомусь раптом стало сумно до слiз, мабуть, тому, щодень скiнчився, ïй не хотiлося розлучатися так швидко з Лукашем. Лукаш ïй розповiв, що його восени хочуть оженити. Пiсля цих слiв Мавка зажурилася. Мавка (з тривогою). З ким? Л у к а ш . Я не знаю. Дядько не казали, а може ще й не напитали дiвки. Мавка. Хiба ти сам собi не знайдеш пари? Л у к а ш . Я може б, i знайшов, та... Мавка. Що? Лукаш. Нiчого. М а в к а . Чи у людей паруються надовго? Л у к а ш . Та вже ж навiк! Перейнявшися довiрою до Лукаша, Мавка скаржиться йому нате, що вона зовсiм самотня. — В нас так нема, як у людей, — навiки! Лукаш.А ти б хотiла? Раптом чути голос дядька Лева, який кличе Лукаша. Мавка запитує юнака, чи повернеться вiн. ДРУГА ДIЯ Пiзнє лiто. Де — не — де вже є першi ознаки осiнньоï позолоти. До озера прийшли люди, оселилися, внесли в лiсову сторону своï звичаï, гамiр. Буденщина починає полонити й Лукаша. Лукаш виходить iз лiсу з сопiлкою, а мати йому дорiкає, що вiн усе грає, а робота стоïть. Матерi потрiбна помiчниця — невiстка, та про Мавку вона не хоче й чути, бо це вiдьомське кодло. Лукаш. Та хто ганяє? Бидло ж я пасу, А Мавка помагає. Мати. Одчепися з такою помiччю! Потрiбнi тi квiтки! Та ж я не маю у себе в хатi дiвки на виданню... Йому квiтки та спiви в головi! Коли на подвiр'ï з'являється Мавка, мати ïй каже, що не слiд дiвцi упадати за парубком, та лiсовiй красунi цi людськi мiркування незрозумiлi: Менi нiхто такого не казав. Дядько Лев заступається за Мавку, говорить, щоб Лукашева мати не обзивала ïï вiдьмою, бо вiдьми живуть на селi, а не в лiсi. Лев. Що лiсове, то не погане, сестро, — усякi скарби з лiсу йдуть... Мати (глузливо).Аякже! Л є в . З таких дiвок бувають люди, от що! Виходить з хати Мавка, перевдягнена у сiльський одяг, волосся зачесане у двi коси i укладене вiночком навколо голови... Мати дає ïй серпа i посилає жати. М а в к а . Ви хочете, щоб я сьогоднi жала? Мати .Чому ж би нi? Хiба сьогоднi свято? Ось на серпа — попробуй. Як управлюсь, то перейму тебе. Мавцi не вдалося жати, бо виринула з жита Русалка Польова i стала благати сестрицю не губити ïï красу. Щоб допомогти ïй, Мавка врiзає собi руку серпом, а Русалка Польова дякує ïй за це i зникає. На полi з'являються мати Лукаша i молода повновида молодиця. Побачивши, що Мавка нiчого не зробила, мати стала ïï лаяти: Ой лишенько! Iще не починала! Ой мiй упадоньку! Що ж ти робила? Нездаренько! Нехтолице! Ледащо! М а в к а . Я руку врiзала... Незабаром приходить Лукаш i починає допомагати молодицi, яка заходилася жати. Лукаш iз молодицею жнуть i в'яжуть снопи швидко, вправно. Робота пiдходить до кiнця, мати кличе ïх полуднувати. Трохи не дов'язавши снопiв, Лукаш просить Мавку зробити це, але вона вiдмовляється. Мавка каже Лукашевi, щоб та жiнка бiльше не приходила в лiс, бо вона лукава, лиха, хижа, наче рись. Парубковi не подобаються ïï слова, i вiн вiдповiдає ïй, що й сам може перебратися з лiсу на село. Хлопець дов'язує останнього снопа i йде до хати. Мавка сiла в борознi i похилилась у смутнiй задумi. З хати виходять мати, Килина i Лукаш. Мати наказує Лукашевi провести молодицю додому, бо вже звечорiло, i вiн охоче погоджується. На Мавку нiхто не звертає уваги. Вона пiдводиться i тихою втомленою ходою iде до озера, сiдає на похилену вербу i тихо плаче. Дрiбний дощик густою сiткою заволiкає галявину, хату й гай. Цьому грайливому i бездушному водяному створiнню Русалцi нiколи не зрозумiти сили й жертовностi Мавчиного кохання. Та сили природи спiвчувають Мавцi: Мавка знов похилилась, довгi чорнi коси упали до землi. Починається вiтер i жене сивi хмари, а вкупi з ними чорнi ключi пташинi, що вiдлiтають у вирiй. Мавка просить Лiсовика допомогти ïй знов стати такою, як була: То дай менi святковi шати, дiду! Я буду знов, як лiсова царiвна, i щастя упаде менi до нiг, благаючи моєï ласки! Лiсовик розкриває свою кирею i дiстає з — пiд неï пишну, гаптовану золотом багряницю i срiбний серпанок. Вiн надiває багряницю на Мавку, яка квiтчається вiночком з червоних китиць калини i склоняється перед ним. Лiсовик накидає ïй на голову срiбний серпанок. З лiсу вибiгає Перелесник. Вiн пiдхоплює Мавку i кружляє ïï у вирi прудкого танцю. Срiбний серпанок на нiй звився вгору, чорнi коси розмаялись i змiшалися з вогнистими кучерями Перелесника. Танок стає шаленим, Мавка благає вiдпустити ïï, та вiн на це не зважає i мчить лiсову красуню в танцi зомлiлу. Раптом з — пiд землi з'являється широке, страшне, темне Марище. Перелесник кинувся геть i зник у лiсi. Марище умовляє Мавку пiти з ним в незнаний далекий край: там, пiд землею, тиша, спокiй, нi дерево, нi зiлля не шелестить, не навiває мрiй. У лiсi чується шелест людськоï ходи. Мавка. Ось той iде, що дав менi ту Муку! Зникай, Маро! Iде моя надiя! З лiсу виходить Лукаш, а назустрiч йому iде Мавка. Вона дуже блiда, хоч у яскравому одязi. Л у к а ш (побачивши ïï). Яка страшна! Чого ти з мене хочеш? (Поспiшає до хати i говорить матерi.) Готуйте, мамо, хлiб для старостiв, — Я взавтра засилаюсь до Килини! Почувши цi слова, Мавка зриває з себе багряницю i звертається до Марища: Мавка. Бери мене! Я хочу забуття! Марище пiдхоплює ïï, накидає на неï чорну кирею, i обоє зникають пiд землею. ТРЕТЯ ДIЯ Хмарна, вiтряна осiння нiч. Останнiй жовтий вiдблиск мiсяця гасне в хаосi голого верховiття. Стогнуть пугачi, регочуть сови, уïдливо хававкають пущики. Раптом все покривається протяглим сумним вовчим виттям, що розлягається все дужче, дужче i враз обривається. Настає тиша. Починається хворе свiтання пiзньоï осенi. Бiля Лукашевоï хати чорнiє якась постать — це Мавка. Вона в чорному одязi, але на грудях у неï червоний пучечок калини. З лiсу виходить Лiсовик у сiрiй свитi i в шапцi з вовчого хутра. Вiн здивований, що Мавка тут, що ïï вiдпустив назад Той, що в скалi сидить. М а в к а . Ти визволив мене своïм злочином. Лiсовик. Ту помсту ти злочином називаєш, ту справедливу помсту, що завдав я зрадливому коханцевi твоєму? Хiба ж то не по правдi, що дiзнав вiн самотнього несвiтського одчаю, блукаючи в подобi вовчiй лiсом? Авжеж! Тепер вiн вовкулака дикий! Хай скавучить, нехай голосить, виє, хай прагне кровi людськоï, — не вгасить своєï муки злоï! Мавка. Нерадiй, бо я його порятувала. В серцi знайшла я теє слово чарiвне, що й озвiрiлих в люди повертає. Мавка не змогла жити там, у кам'янiй печерi, до неï дiйшло те протяжне виття. Вона прокинулась i збагнула, що забуття не суджено ïй. Силою чарiвного слова Мавка врятувала Лукаша, повернувши йому людську подобу. Сповнений туги i каяття, вiн кинувся в байрак терновий i зник з очей. Пiд вiкном чути, як Лукашева мати лається з Килиною, докоряючи невiстцi, що та так довго спить, а ще у ïï корови так мало молока, а сама вона погана господиня. Мавка ж, як тiнь, блукає коло хати Лукашевоï, сподiваючись на зустрiч з коханим. Килина побiгла по воду i, повертаючись назад, побачила близько дверей постать Мавки. Вона запитує суперницю, чого та прийшла — мабуть, чекає на Лукаша. Мавка (притомнiше, вiдступаючи од дверей). Стою та дивлюся, якi ви щасливi. К и л и н а. А щоб ти стояла у чудi та в дивi! (Мавка змiняється раптом у вербу з сухим листом та плакучим гiллям). З лiсу виходить Лукаш, худий, з довгим волоссям, без свити, без шапки. Килина, яка сперш зрадiла чоловiковi, за хвилину накинулась на нього, дорiкаючи за те, що вiн десь тягався, волочився, обiзвала п'яницею. Лукаш ïй так само грубо вiдповiдав: Мовчи! Не скигли! На запитання Лукаша, куди подiвся дядькiв дуб, вiд якого лишився тiльки пеньок, жiнка вiдповiла, що продала його купцям, аби не вмерти з голоду. Iз хати вибiгає мати, обiймає сина, хоч вiн холодно сприймає це вiтання, i скаржиться на тяжке життя з отою вiдьмою — Килиною. У вiдповiдi Лукаша звучать гiркий докiр i сумна iронiя: I та вже вiдьма? Ба, то вже судилось вiдьомською свекрухою вам бути. Та хто ж вам винен? Ви ж ïï хотiли. До них пiдходить хлопчик, з сопiлкою, зробленою з верби, на яку перетворилася Мавка, просить Лукаша заграти на нiй. Той спочатку вiдмовляється, але потiм пристав на прохання хлопця. Лукаш. Заграти? (Починає грати спершу тихенько, далi голоснiше; заводить згодом на ту веснянку, що колись грав Мавцi. Голос сопiлки промовляє словами.) Як солодко грає як глибоко крає, розтинає менi груди, серденько виймає... Лукаш (випускає з рук сопiлку). Ой! Що се за сопiлка? Чари! Чари! Кажи, чаклунко, що то за верба? К и л и н а . Та вiдчепися, вiдки маю знати? Я з кодлом лiсовим не накладаю так, як твiй рiд! Зрубай ïï, як хочеш, хiба я бороню? Ось на й сокиру. Л у к а ш (узявши сокиру, пiдiйшов до верби, ударив раз по стовбуру, вона стенулась i зашелестiла сухим листом. Вiн замахнувся вдруге — i спустив руки). Нi, руки не здiймаються, не можу... чогось за серце стисло... Килина. Дай — ноя! (Вихоплює вiд Лукаша сокиру i широко замахується на вербу.) В сю мить з неба вогненним змiєм — метеором злiтає Перелесник i обiймає вербу. Верба раптом спалахує вогнем. Досягнувши верховiття, вогонь перекидається й на хату, солом'яна стрiха займається, пожежа швидко поймає хату. Мати з Килиною метушаться, вихоплюючи з вогню, що тiльки можна вихопити, i разом iз речами виносять Злиднiв. Один лише Лукаш стоïть нерухомо. Килина просить чоловiка кинути лiс i повернутися на село, та Лукаш не погоджується на це. Жiнка пiшла геть. Аж тут з-за берези виходить бiла, легка, прозора постать, що обличчям нагадує Мавку, i схиляється над Лукашем. Постать Мавки. Заграй, заграй, дай голос мому серцю! Воно ж одно лишилося вiд мене. Лукаш. Сети?.. Ти упирицею прийшла, щоб з мене пити кров? Спивай! Спивай! (Розкриває груди.) Живи моєю кров'ю! Так i треба, бо я тебе занапастив... Мавка. Нi, милий, ти душу дав менi, як гострий нiж дає вербовiй тихiй гiлцi голос. Мавка нi в чому не винить Лукаша. Закiнчується драма — феєрiя ремаркою, що сама по собi сприймається як поетичний твiр, як вiрш у прозi: Лукаш починає грати. Спочатку гра його сумна, як зимовий вiтер, як жаль про щось загублене i незабутнє, але хутко переможний спiв кохання покриває тугу. Як мiниться туга, так мiниться зима навколо: береза шелестить кучерявим листом, веснянi гуки озиваються в заквiтлiм гаю, тьмяний зимовий день змiняється в ясну, мiсячну весняну нiч. Мавка спалахує раптом давньою красою у зорянiм вiнцi. Лукаш кидається до неï з покликом щастя. Бiлий цвiт закриває закохану пару, а згодом переходить у заметiль. Коли завiрюха ущухла, ми знову бачимо Лукаша, що сидить сам, прихилившись до берези. На вустах щаслива усмiшка, очi заплющенi. Снiг, нiби шапкою, нависає над його головою i падає, падає без кiнця...

Метки ЛIТЕРАТУРА XIX СТОЛIТТЯ, ЛIСОВА ПIСНЯ, ЛЕСЯ УКРАÏНКА, твiр, стислий, короткий, скорочено, уривки, основна, думка, переказ
ЛIСОВА ПIСНЯ